Ще в 1895 році це дворове місце було порожнім, як і більшість інших ділянок на новоствореній вулиці Максиміліановській, належали Юлії Християнівні Раупах. На 1901 ми бачимо власниками цехову Лідію Дмитрівну Булатникову і дружину дворянина Юлію Василівну Сирокомську. Вартість дворового місця оцінюється в 2190 рублів.

 

У 1909 році ми бачимо власницею дворового місця №10 дружину інженер-технолога Катерину Єрмолаєвну Базькевич, вартість ділянки – та сама. Сусідня ділянку за № 12 належав її чоловыку - інженеру-технологу колезькому асесору Михайлу Миколайовичу Базькевичу.

 

Михайло Базькевич із 1889 року студент Харківського технологічного інституту, де навчався на хімічному відділенні. Закінчив ХТІ в 1894 роцы зі званням інженера-технолога. Один із основоположників українського підпільного гуртка «Братство тарасівців». З 1899 року інженер заводів, інспекторський наглядач за постачанням мінерального палива для казенних доріг Управління Харківсько-Миколаївської залізниці (1899–1905). Член правління (1902), товариш голови Артелі російських інженерів (1905). Секретар Харківського відділення Імператорського Російського технічного товариства. Почесний охоронець 2-го початкового училища на станції «Харків». Інспектор 2-ї робочої школи Харківського відділення І. Р. Т. О. (1908–1914). Представник Дружківського рудного товариства гірничих штейгерів на ст. Широкої Катерининської ж. д. (1911 рік). Заступник голови Ростовського порайонного комітету від торгово-промислових з'їздів, учасник VII з'їзду членів порайонних комітетів у Санкт-Петербурзі (1913 рік). Член комітету Товариства допомоги нужденним студентам Харківського Технологічного інституту (1914). Завідувач Залізничного відділу Ради З'їзду гірничопромисловців Півдня Росії. Уповноважений Харківського комітету від Ради з'їзду гірничопромисловців Півдня Росії з перевезення гірничозаводських вантажів (1916 рік).

 

До 1915 року у Базькевичів у володінні залишається лише домоволодіння за № 10, володіє ним чоловік, найімовірніше він і був автором проекту будинку у стилі українського модерну.

 

У 1920 році будівля націоналізована, в радянські роки надбудована на два поверхи, фасад будівлі понівечений.