© Андрій Парамонов (Харків)

Українському художнику-класику Сергію Васильківському присвячена велика бібліографія. Його життєпис оприлюднено в тисячах публікацій — у замітках, статтях, книгах, які подавали та випускали і місцеві краєзнавці, й журналісти, і мистецтвознавці, й історики.

У цих матеріалах Васильківський постає як син дворянина, що переселився 1861 року з Ізюма до Харкова [1]. За радянських часів художникового батька здебільшого записували як чиновника, що «мав невеличку посаду в повітовому казначействі» [2]. Із ще одної біографії художника дізнаємось про те, що начебто він народився у Харкові на Москалівці, а його батько у цьому ж джерелі вказаний як чиновник «ведомства государственных сборов» [3]. У сучасних дослідженнях можна натрапити на інформацію про художникового діда, якого вважають то козачим урядником, то чумаком. Останній варіант підтверджують Вікіпедія та Український інститут національної пам’яті, однак посилань на джерело, на жаль, немає ні там, ні там. Батька Сергія Васильківського сучасні автори іноді «записують» писарем, або діловодом Ізюмської лікарні, а його дружину — дворянкою, щоправда, з якої саме дворянської родини, невідомо. Тобто багато версій і жодного архівного джерела.

Першим відомим представником дворянського роду Васильківських на території Слобідсько-Української губернії ми бачимо священника Миколу Андрійовича Васильківського, який підтвердив своє походження у 1807 році. Його прізвище було занесене до другої родословної книги спадкових дворян [4]. Священники Васильківські, до речі, були серед дворян і раніше, але, на жаль, ми не можемо приєднати їх саме до цієї родини. Одним із синів М. А. Васильківського був Федір, дід художника Сергія Васильківського. Чи був Федір козаком, чи чумаком, невідомо, зате ми знаємо, що він навчався у Харківському колегіумі, після закінчення якого отримав чин ієрея.

На початку 1810-х років до церкви Різдва Богородиці слободи Цареборисів Ізюмського повіту (нині с. Оскіл Ізюмського району Харківської області) приходить служити новий священник Федір Миколайович Васильківський. 19 вересня 1816 року його дружина Ганна Кирилівна  народжує доньку Таїсію [5]. 1823 року в подружжя з’являється син Іван, майбутній батько художника.

У формулярному списку Івана Федоровича Васильківського за 1857 р. деталізована інформація про його кар’єру [6]. Як син священника він навчався у Харківській духовній семінарії, але не скінчив і нижнього відділення — був звільнений. Причину можна з’ясувати згодом — найімовірніше, Іван навчався коштом батька, а той втратив змогу утримувати нащадка в семінарії. А, можливо, на думку семінарських викладачів, учень просто не мав потягу до духовного служіння.

Після звільнення Іван Васильківський подався на цивільну службу. Підшукуючи місце роботи, він опинився у повітовому місті Старобільську, де 11 квітня 1845 року поступив до повітового казначейства писарем 2-го розряду. За першої ж можливості перейшов писарем на службу до ізюмської міської поліції, сталось це навесні 1846 року. У цьому ж році йому вдалось перейти до Ізюмського окружного управління державного майна («Изюмское окружное управление государственных имуществ»), де він займав посаду виконуючого обов’язки письмоводителя та бухгалтера Ізюмської окружної лікарні. Затвердили ж його на цих посадах тільки у 1850 році.

1849 року Івана Васильківського привели до чину колезького реєстратора, а 1853-го — до чину губернського секретаря. Приблизно у тому ж році він оженився. Його дружину звали Параскева Гуріївна, її соціальне походження досі невідоме. Саме у них в Ізюмі й народився 6 жовтня 1854 року майбутній художник Сергій Васильківський. Цікаво, що в офіційних біографіях стоїть дата 7 жовтня  — мабуть, день хрещення.

Родині Васильківських бракувало грошей, тому Іван Васильківський перейшов 27 травня 1855 року на службу до охтирської міської поліції на посаду приватного пристава, де йому виплачували річне жалування у сумі 57 карбованців 14½ копійок сріблом. На цій посаді він у 1857 році отримав чин колезького секретаря, а 1863 року приватному приставу Охтирки Васильківському надали його останній чин — титулярного радника. Після запровадження реформи поліції він переїхав до Харкова, бо згідно з реформою інститут приватних приставів у міській поліції був скасований. Найімовірніше, Васильківський змінив місце мешкання у 1864 році.

Своє спадкове дворянство Іван Федорович Васильківський не підтверджував, адже, мабуть, він мав підтвердні документи батька.

У Харкові родина Васильківських придбала вільне дворове місце поблизу Єдиновірського цвинтаря по вулиці Катерининській. Якраз із 1865 року передмістя Москалівку офіційно включать до меж міста. Нумерація будинку Васильківських змінювалась: спочатку № 35, потім № 41, далі № 57 і на 1901 рік він мав № 71. Вибір саме цього місця, вочевидь, був зумовлений  його низькою вартістю. Майже одразу господарі поставили дерев’яний будинок  — уперше ми його бачимо у Списку домовласників 1874 р. Після упорядкування Карташевського провулку будинок Васильківських мав подвійну адресу: по Катерининській вулиці і Карташевському провулку одночасно, по останньому він завжди був під № 1. У 1870-і роки будинок Васильківських обклали цеглою, можливо, лише частково, оскільки родина була небагатою.

Художник нерідко малював батьківський маєток, але на картини жодного разу не потрапив фасад будинку з вулиці. Одну з його робіт, «Мій дворик», часто виставляли у Харкові. Місцева публіка була від неї в захваті.

На іншій роботі художника, під назвою «Родинний будинок», ми бачимо бічний фасад будинку Васильківських. 

Батько Сергія Васильківського помер у 1880 чи 1881 році. Міська садиба перейшла у власність його дружини — Параскеви Гуріївни. Вона померла 28 січня 1904 року. Відспівали її у Преображенській церкві Харкова, поховали наступного дня на Іоанно-Усікновенському кладовищі міста [7].

Сьогодні місце колишньої садиби Васильківських на розі Катерининської вулиці та Карташевського провулку порожнє. Від будинку залишилась тільки частина фасаду, та й то як елемент паркану. Святе місце українського живопису навряд чи позначать на мапах Харкова як пам’ятку, хоча в цивілізованих країнах навіть менший залишок будинку може бути відповідно оцінений і перебуватиме під охороною держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Биографический словарь бывших питомцев Первой Харьковской гимназии за истекшее столетие с 1805 по 1905 год. Харьков, 1905. С. 50.

2. О. Ніколаєв Сергій Васильківський. Життя й творчість. Харків, 1927. С.7.

3. М. Рутковський Сергій Васильківський 1854–1917. Прага: Видавництво Української молоді, 1927. С. 6.

4. ДАХО. Ф. 14, оп. 11, од. зб. 1.

5. ДАХО. Ф. 40, оп. 110, од. зб. 284. Арк. 434 зв.

6. ДАХО. Ф. 4, оп. 9, од. зб. 168. Арк. 1294–1311.

7. ДАХО. Ф. 40, оп. 121, од. зб. 198. Арк. 137 зв.–138.