Церква Тройці, 1751 р. Обмір 1927. Фото 1916 і 1927 рр.

Троїцька церква в Черкаському Бишкині – найстаріша з досліджених нами пам’яток лиманської школи[1]. В ній характерні прикмети цієї школи розкрито уже в повній мірі.

За планом церква (без приділу)[2] хрещата. З архітектурною композицією та характером архітектурних форм церкви в Черкаському Бішкіні тісно пов’язані композиція та форми обох одноверхих церков с. Лимана, але на відміну від них Троїцька церква – триверха.

В архіві церкви збереглися «Описи» 1817–1867 рр. В найстаршому «Описі» зазначено, що «церковь Троицы с приделом Успения на каменном фундаменте, крестообразная, о трех главах, кои под кільчик устроены и гонтом покрыты. На оных трех главах кресты железные и вызлащенные поставлены. С правой стороны в приделе трапеза сводом не так возвышеным… и небольшой главной, на коей также железный и вызлащенный крест. В большом алтаре приделаны пономарка с правой стороны, а слева ризница… Церковь вся выслана кирпичом, а ризница вымощена дубовыми досками. Иконостас старой церкви внесен… По обоим сторонам клиросы… В приходном притворе устроены хоры… Колокольня старая выстроена в двух этажах, с анбаром, ґонтою покрыта, на которой утвержден архангел Гавриил».

Отже, церква в 1817 р. була такою, як і зараз, лише вкрита була ґонтом, а не залізом, як тепер. З «Опису» 1822 р. довідуємося, що церкву всередині замість цегли вислали диким каменем. Про дзвіницю в «Описах» щось наплутано: за «Описом» 1817 р. – «колокольня старая», а «Опис» 1822 р. говорить, що дзвіниця збудована в 1805 р.

В «Опису» 1846 р. записано, що церква «вся покрыта железом», а дзвіниця стоїть ще під ґонтом. В «Опису» 1858 р. вперше записано, що церкву нібито «построено» в 1805 р. Треба думати, що дату капітального ремонту тут прийняли за дату побудови. Там же зазначалося, що в 1824 р. церкву «в некоторых местах покрыли железом», а в 1850 р. «покрыта вся железом… внутри и снаружи окрашена», а про дзвіницю сказано, що вона «в стенах и крыше весьма обветшала». В «Опису» 1862 р. записано, що 1859 р. «построена колокольня на каменном фундаменте, покрыта железом, ошалевана извне и покрашена масличною краскою». Ця дзвіниця і зараз стоїть на цвинтарі.

Як бачимо, автори «Описів» не дуже дотримувалися точності: раз записували, що церкву вкрито залізом в 1846 р., а вдруге – в 1850 р. В «Опису» 1817 р. писали, що дзвіниця стара, а в 1822 р. – що дзвіницю побудовано 1805 р. Вірогіднішою є дата, подана Ф. Гумилевським: «збудована в 1751 р., а в 1803 р. перебудована»[3]. Його «Опис Харківської єпархії» вийшов з друку в 1857 р.; автор користувався документами, які пізніш загинули. Підтверджує дату 1751 р. також стиль пам’ятки.

Зруби стін усіх дільниць церкви та верх центру – з дубових брусів, а верхи бабинця і вівтаря – соснові. Товщина бруса 15–12 см. Північно-східний куток вівтаря осів і дав змогу побачити, наскільки ретельно і досконало пригембльовано один до одного бруси. Пов’язані вони квадратовими (у розрізі) тиблями. Всередині будови на зрубах стін видно зрізані циналі. Підлога і зараз вислана каменем-плитняком. Від старого гонтового даху залишилися дерев’яні водозливи-рештаки. В западинах між залізними дахами центру і бабинця, центру і вівтаря, між паламаркою і вівтарем положені рештаки, збиті з двох дощок. А між приділом і паламаркою зберігся старий риштак, видовбаний з цілої деревини.

Внутрішній просторовий об’єм нашої пам’ятки, сполучення між собою дільниць розв’язано так: при вході в бабинець, перш за все, впадають в очі хори. Вони розташовані на висоті чотирьох метрів від підлоги, на межі бабинця і центру. Передній край хор частково виступає в центральну дільницю, решта – займає східну частину бабинця. Підлога хор спирається на бруси, що сполучають північну і південну грані зрубу стін бабинця на половині висоти просвіту до центру та на підкоси, утворені випущеними до центра брусами західних граней зрубів стін південного і північного рукавів. Західна частина помосту хор лежить на сволоку, запущеному в південну і північну стіни бабинця. Хори обмежують частково вигляд з бабинця на центр і ускладнюють сприймання об’єму самого бабинця.

У вівтаря, який повторює розміри і архітектурну форму бабинця, зруб стін устоює високу струнку шестигранну призму (висота її дорівнює діагоналі квадрату, в який вписується план дільниці). Залом, енергійно зменшивши об’єм зрубу стін, переходить у високий стрункий восьмерик. Другий залом переводить об’єм верха у верхній восьмерик. Ракурс, в якому око бачить його стінки, значно посилює ілюзійну висоту як самого восьмерика, так і обох верхніх заломів. Посилює ілюзійну висоту вівтаря також система освітлення. Найсильніше освітлено обидва восьмерики (в них по 4 вікна) та другий і третій заломи, тоді як верхній і нижній заломи, їхні грані формує («ліпить») пом’якшене рефлекторне освітлення. Допомагає наростанню ілюзійної висоти вівтаря також і те, що середину зрубу стін його прорізують три вікна, орієнтовані по сторонах світу. Роль просторових орієнтирів виконують ригелі. Перші врубані вгорі при вузьких гранях зрубу стін. Другі – суцільним віночком опоясують верх зрубу першого восьмерика. З центральною дільницею вівтар сполучається невисоким просвітом.

В об’ємі зрубу стін центральної дільниці в інтер’єрі відчувається перевага поземних його розмірів над висотою. Вузькі грані цього зрубу на висоті 6 метрів від підлоги уступом в один брус зміщені всередину. Особливістю вузьких граней центральної дільниці є також і те, що в них прорізано по двоє вікон в кожному: одне на висоті 1 ½ м від підлоги – вузьке високе; друге – майже під ригелем – кругле.

Структура верху центральної дільниці церкви Черкаського Бишкина, форми і пропорції його компонентів такі ж, як і у вівтарі, тільки компоненти тут більші розмірами і чіткіше підкреслено в планах восьмериків та заломів форму квадрату з відсіченими кутами. До форми правильного восьмикутника наближаються лише верхні заломи.

Характер освітлення верху центральної дільниці такий, як і у вівтарі. Центральний верх поділяють два суцільні пояси ригелів: один на межі переходу зрубу стін у перший залом, другий – на межі переходу восьмерика в другий залом.

З південним та північним рукавами центр сполучається просвітами, що виймають більш ніж ²/₃ висоти стіни. У верхній половині просвіту контури боків оздоблено волютами та вирізами, що наслідують рокайльні раковини (черепашки), а профільована середина завершення просвіту на кінцях прикрашено різьбленими «тюльпанами». Таке оформлення просвітів – одна з характерних прикмет церков лиманської школи. Внизу при підлозі заплечики зрубу (бочки стасидій) також оброблено у формі раковин, сполучених з волютою. До оформлення просвітів в Черкаському Бишкині близьке оформлення просвітів Михайлівської церкви в Лимані. В обох памятках над просвітами прорізані «голосники» у вигляді хреста. В Черкаському Бишкині хрести рівнораменні з розширеними кінцями.

Південний і північний рукави в плані не відрізняються від вівтаря та бабинця, але зруби стін їх нижчі (висота їх дещо більша довжини плану). В зрубах стін рукави мають по три вікна, як і у вівтарі та бабинці, тільки в рукавах прорізані вони трохи вище від підлоги, ніж у вівтарі. Перекрито всередині південний та північний рукави двоспадистим наметом, в який врізаються два похилі клини та похила ж трапеція, що вгорі переходить у вертикальний трикутничок – «димничок».

Обміри Успенського приділу загинули (крім плану). Тому ми змушені обмежитись словесним описом його, використовуючи нотатки в щоденнику. План приділу при підлозі має форму прямокутника з відсіченим південно-східним кутом. На висоті біля 1 ½ метри над підлогою північно-східний кут за допомогою похилого клина («паруса») переходить у грань зрубу. Західні кути прямокутного зрубу переходять у восьмигранний залом близько від верхнього краю зрубу стін. На початку залома вподовж вузьких граней врубано чотири ригелі. Структура і форма восьмерика (з чотирма вікнами), другого та третього (пірамідальних) заломів приділу такі ж, як і у вівтаря.

Майстер церкви Черкаського Бишкина глибоко розумів і високо цінував не тільки технічні, але й художні властивості будівельного матеріалу – дерева і блискуче оперував ними. Розгортаючи об’єм верху вівтаря, а також центру і бабинця, він найбільше уваги приділяє оформленню заломів, в яких найповніше можна виявити динамічність архітектурної форми. Постіль кожного бруса вінця зруба залома – чисто отесана, брус ідеально точно припасований до сусідніх. Для майстра кожен брус не лише елемент, з якого складається площина грані; для нього і він сам собою має художню цінність. Тому майстер не намагається надати площинам граней геометричної правильності, не витісує її зовсім плоскою. Лінія переходу зрубу стін у залом чи залома у восьмерик, а також бокові контури граней – ламані, підкреслено динамічні. Грані залому і площину кожного брусу глядач бачить під різними кутами, а значить, і під іншим освітленням. Внаслідок цього кожна грань залому виграє живими вібруючими відсвітами, насичена широкою гамою відтінків світлотіні. Кожної години ця гама інша; змінюється вона також при переміщенні глядача з одного пункту спостереження до іншого. Художній ефект такого засобу побудови архітектурної форми в церкві до певної міри нагадує засоби роботи мозаїчистів (Київської Софії, наприклад), які, втискуючи в вапно кубики смальти чи каменю під різними кутами до площини стіни, тим самим безмежно збагачували палітру барв, їх тональність світлосилу.

Церква Черкаського Бишкина збудована емоціонально темпераментним, пристрасним майстром. Він не прихильник розміреного, спокійного, розсудливого архітектурного «оповідання». Йому більш до душі динамічні архітектурні форми з підкресленими, наголошеними окремими ділянками. Його композиційні засоби рухливі, подекуди вони можуть навіть здатися дещо неврівноваженими.

У зовнішньому вигляді будови також яскраво виявилася творча індивідуальність майстра. Разом з тим тут позначилась його обізнаність з сучасною мурованою монументальною архітектурою. У формах зовнішнього вигляду церкви ми легко «читаємо» внутрішню структуру будови, але тут знаходимо також архітектурні форми, не продиктовані внутрішньою структурою (форми дахів над заломами, ліхтар з яблуком).

Стрункий корпус зрубів стін церкви, що об’єднує бабинець, центральну дільницю і вівтар, має зовні тягнуті догори  пропорції. Його оздоблюють одвірки трьох вихідних дверей. Їх прикрашає різьблена (горельєф) виноградна лоза, що «виростає» або з глечика (південні двері), або з «миски» (західні та північні двері). Такі різьблені прикраси одвірків – теж одна з характерних прикмет церков лиманської школи[4].

Зруби стін південного і північного рукавів нижчі за зруб стін центру. Вони сягають рівня пояска, що позначає уступ всередину коротких граней центру. Перекрито зовні рукави «підперезаним» дахом; знизу – пологим п’ятисхилим, вище – двоспадистим наметом з «димничком».

Маса першого восьмерика центральної дільниці є тим вузлом, який «ув’язує» усі компоненти будови; на нього падає головне композиційне навантаження. Перехід маси центрального верху в другий восьмерик характеризується дуже енергійним рухом ліній і площин даху над другим заломом. Коли маса першого восьмерика сприймається як «кубічна», то форма другого восьмерика різко відмінна, вона підкреслено струнка, тягнута догори. Верхнім заломам церкви Черкаського Бишкина, як і у Лимані, Артемівці та Верхньому Бишкині зовні відповідають хвиляста форма даху і ліхтар над ним.

Перший восьмерик вівтаря (і бабинця) значно легший центрального і підкреслено тягнутий догори за пропорціями. Перехід до другого восьмерика вівтаря не такий різкий, як у центрального верху. Загалом маси верхів вівтаря і бабинця в цілому тендітніші за масу центрального верху.

Розглядаючи будову з півдня чи півночі, ми виразно відчуваємо композиційну ув’язаність мас верхів бабинця, центру і вівтаря. Разом з тим помічаємо, що кожен верх наділений значною долею самостійності, відокремленості. Вертикальні осі верхів вівтаря й бабинця ритмові не ув’язані з віссю центра чи то нахилом їх, чи то зміщенням від своєї осі в напрямку до центру, чи то якимось іншим засобом, як то спостерігаємо в других пам’ятках[5]. Просвіти між верхами великі. Маси верхів вівтаря й бабинця «обмиваються» світлом дуже активно і тим ніби збільшують віддалення їх від центру, до певної міри ізолюють їх від нього, роблять всі верхи тоншими на вигляд, стрункішими. Можна гадати, що церква Черкаського Бишкина була не поодинокою між дерев’яними церквами цього типу. Мурована Покровська церква в Сумах[6], що дуже близько відтворює форми дерев’яного прототипу, має таке ж, як і церква Черкаського Бишкина, співвідношення корпусу зрубів стін до верхів, мас верхів між собою. В обох пам’ятках однаково трактовано форми верхів (бань). У обох церков той самий неспокійний, неврівноважений силует будови, коли розглядати її зі сходу чи заходу. В обох пам’ятках значні просвіти між верхами їх активно «обмиває» світло, робить тоншим на вигляд верхи (бані), особливо вівтаря та бабинця. Однаково в обох пам’ятках верхи (бані) певною мірою відокремлені. В обох пам’ятках ступнево наростає витонченість форм в напрямку знизу догори.

В оформленні зовнішнього вигляду церкви Черкаського Бишкина велику роль майстер надає вікнам як активному елементу архітектурної композиції. Вони – різні за формою і величиною: прямокутні (4 × 2, 6 × 3, 6 × 4) і круглі. На вузьких гранях зрубу стін центральної дільниці майстер прорізує по два вікна: внизу прямокутне (4 × 2), над ним – кругле. В старіших триверхих церквах ні таких широко розставлених верхів, ні сполучення в одній грані прямокутного та круглого вікон ми не зустрінемо. Це новина, дань моді. Неважко вказати, звідки прийшли ці модні новини. В Андріївській церкві в Києві, наприклад, кутові бані такі ж тендітні стосовно до центральної, так само широко розставлені і в значній мірі відокремлені; їх так само активно «обмиває» світло, і, нарешті, в Андріївській церкві широко використані пари вікон: прямокутне внизу і кругле[7] над ним.

Отже, в церкві Черкаського Бишкина подих рококо легким серпанком оповив традиційні народні українські форми, надавши їм вибагливої вишуканості.

Тепер ознайомимось з наслідками аналізу обмірних кресленників.

Вихідний розмір в побудові плану – довжина центральної дільниці.

План центральної дільниці – квадрат з відсіченими кутами (точніше: ширина на товщину брусу більша за довжину). Південна, західна, північна й східна грані = ¾ довжини дільниці.

Вівтар, бабинець, південний і північний рукави в плані також квадрати з відсіченими зовнішніми кутами; сторона кожного цього квадрату = ½ діагоналі прямокутника, що становить південну половину квадрату, в який вписується восьмигранник плану центру (або довжина рукава плюс половина довжини центральної дільниці дорівнюють діагоналі прямокутника, що становить південну половину квадрату, в який вписується план центру. Південна і північна грані бабинця, вівтаря та східна і західна грані південного і північного рукавів = ½ довжини плану центру, східна грань вівтаря і усі аналогічні їй грані бабинця та південного і північного рукавів = половині східної грані плану центру. Отже, план будови (без приділу) вписується в квадрат.

Розміри зрубів стін, заломів і восьмериків визначаються розмірами плану будови.

Висота зрубу стін центру, вівтаря й бабинця однакова, вона менша довжини плану центру і дорівнює апофемі рівностороннього трикутника з стороною = довжині плану центру.

Висота зрубів стін південного і північного рукавів нижча висоти зрубу стін центру і = діагоналі західної половини плану рукава.

Розглянемо, як компонувався верх центральної дільниці. Підготовляючи на землі зруб першого залому центральної дільниці, майстер використав шаблон-трапецію; у неї основа – довжина зрубу стін дільниці (вгорі), верхня грань = довжині плану вівтаря і висота = ¼ висоти зрубу стін дільниці. Сума висоти першого залому і зрубу стін = діагоналі південної половини плану центру (а також - ½ внутрішньої висоти центральної дільниці).

Розміри зрубу першого залому були розраховані так, щоб у першого восьмерика повна довжина й ширина дорівнювали довжині плану вівтаря, а висота того ж восьмерика = ½ довжині зрубу стін центру (вгорі). Висота восьмерика і першого залому, взяті разом, = ½ діагоналі квадрату, в який вписується план центру. Сума ж висоти восьмерика, першого залому і зрубу стін = довжині плану центру і бабинця.

Другий залом в розрізі дає трапецію (низ рівностороннього трикутника); при складанні на землі зрубу другого залому майстер використав шаблон-трапецію, у якої основа – довжина першого восьмерика, верхня грань = ½ висоти першого восьмерика, висота = ¼ повної довжини зрубу стін (вгорі). Сума висоти другого залому, першого восьмерика і першого залому = довжині зрубу стін дільниці (вгорі).

 У другого восьмерика довжина = ½ висоти першого восьмерика, а висота = його довжині. Сума висоти другого восьмерика, другого залому і першого восьмерика = довжині зрубу стін центру (вгорі), а висота верха дільниці без третього і четвертого заломів = подвоєній довжині плану бабинця.

Для складання зрубу третього залому використано[8] шаблон-трапецію, у якої основа – довжина другого восьмерика, верхня грань – довжина південної грані другого восьмерика (вгорі). Висота третього залому і другого восьмерика разом = довжині західної грані другого залому (від верхнього вінця зрубу першого восьмерика до нижнього вінця другого восьмерика), або = ½ повної довжини плану бабинця.

Четвертий залом (його можна розглядати і як глухий ліхтар) складено за допомогою шаблона-трапеції, у якої основа – довжина третього залому (вгорі), верхня грань = ½ довжини другого восьмерика і висота – теж ½ довжини другого восьмерика (вгорі).

Висоти верха центральної дільниці - полуторній висоті зрубу стін. Внутрішня висота центральної дільниці незначно, але більша довжини плану будови; вона переважає довжину плану будови на ½ метра.

Звертає на себе увагу те, що майстер, складаючи зруб наступного вищого компонента верху, розміри його щоразу ув’язує з розмірами попередніх компонентів, весь час перевіряє взаємозв’язки їх між собою та розмірами складових частин плану.

Для складання зрубу першого залому бабинця майстер скористався шаблоном-трапецією, у якої основа – довжина зрубу стін дільниці (вгорі). Довжина верхньої грані - ½ довжини зрубу стін дільниці (вгорі). Перший залом бабинця на один вінець нижчий за перший залом центрального верху.

У першого восьмерика бабинця довжина дорівнює ½ довжини зрубу стін дільниці (вгорі) і висота восьмерика визначається тим, що разом з висотою першого залому вони дорівнюють довжині плану дільниці.

У шаблона трапеції, за яким складався зруб другого залому, основа  – довжина першого восьмерика (вгорі), верхня грань – ½ висоти першого восьмерика і висота - ½ висоти першого залому. Сума висоти другого залому і першого восьмерика - ½ довжини зрубу стін центру (вгорі); висота другого залому, першого восьмерика і першого залому разом = довжині південної грані плану центру. Верхні вінці другого залому бабинця і першого восьмерика центральної дільниці лежать на одному рівні У другого восьмерика довжина - ½ висоти першого восьмерика, а висота другого восьмерика і другого залому = довжині першого залому (вгорі).

У трапеції-шаблона третього залому бабинця основа – довжина другого восьмерика (вгорі), верхня грань = ½ основи, висота - ¼ висоти другого восьмерика. Висота верху бабинця без четвертого залому - висоті зрубу стін дільниці.

У трапеції-шаблона, за я ким складався зруб четвертого залому, основа – довжина третього залому, верхня грань (плафон) – ½ довжини другого восьмерика (вгорі). Висота четвертого залому визначається тим, що верх бабинця – довжині зрубу стін центру (вгорі); верх бабинця лежить на одному рівні з верхнім вінцем другого залому центральної дільниці.

Внутрішня висота бабинця дорівнює потроєній довжині плану дільниці.

Верх вівтаря дублює форми і розміри компонентів верху бабинця. Лише у вівтарі східна і західна грані першого залому однакові, а у бабинці знахідна грань на товщину двох брусів довша за східну.

Вікна в центральній дільниці заложено так: нижні в зрубі стін – на висоті - ¼ довжини плану бабинця; круглі – на висоті - ½ діагоналі квадрату, в який вписується план центру. Вікна в першому восьмерику центрального верху над верхнім вінцем зрубу стін дільниці заложено на висоті  = ½ довжини плану бабинця. Вікна в другому восьмерику заложено над верхнім вінцем першого восьмерика на висоті - ½ довжини плану бабинця, або на висоті = довжині плану центру над верхнім вінцем зрубу стін дільниці; припадають вони також на вершину рівностороннього трикутника з основою = довжині плану будови.

Вікна в зрубах стін бабинця і вівтаря заложені на висоті - ½ діагоналі південної половини плану бабинця, а у зрубах стін південного і північного рукавів на висоті = довжині південної грані плану південного рукава. Вікна в першому восьмерику бабинця над верхнім вінцем зрубу стін заложено на висоті = ½ діагоналі південної половини плану бабинця, а в другому восьмерику над верхнім вінцем першого восьмерика на висоті = ½ довжини першого восьмерика.

Висота нижньої половини просвіту з центру до південного рукава = ½ довжини плану бабинця, а верхньої половини = повній довжині плану бабинця.

Слід відзначити, що у верхів бабинця, центру і вівтаря верхні вінці ряду компонентів лежать або на одній горизонталі, або різниця між ними незначна. Так, висота першого залому центральної дільниці тільки на один вінець більша висоти перших заломів вівтаря і бабинця. Висота першого залому разом з висотою першого восьмерика центральної  дільниці майже відповідає висоті першого залому, першого восьмерика та другого залому бабинця чи вівтаря. Майже на одному рівні лежать вершини вівтаря і бабинця та верх другого залому центрального верху.

Висота зрубу стін південного й північного рукавів, як уже згадувалося, дорівнює діагоналі чотирикутника, що становить ½ квадрату, в який вписано план рукава, а внутрішня висота рукава на один вінець нижче висоти зрубу стін центральної дільниці.