© Андрій Парамонов (Харків), 2003 р.

Дорога до Мечникового, колишньої Панасівки (в документах ДАХО XIX ст. значиться як Поносівка) перетинає історичне місце – Ізюмский шлях. Красу цього місця передати словами неможливо, тут навіть запахи стоять цілком особливі. В селі вам перш за все покажуть руїни кам’яного будинку з садиби Мечникових. У погребі, що досить добре зберігся, один із місцевих мешканців зберігає взимку вулики. Будинок цей у маєтку Мечникових був флігелем. Під розміри самого будинку за описом він не підходить. Місцеві мешканці та В.Н. Строєв настійливо називають його кухнею, але я не вважаю, що Мечникови будували собі кам’яну кухню зі стінами завтовшки більш як 50 см. Ще нещодавно ці руїни були школою, але після її закриття в будинок поселили людей, які вирішили використати його як будівельний матеріал. Слід зазначити, що в XIX ст. саме село Панасівка знаходилося дещо збоку від маєтку Мечникових, а сьогодні будинки місцевих мешканців зайняли насамперед територію садиби. Ще один „старожил” Панасівки – великий ставок, у якому, за переказом, потопав майбутній мікробіолог Ілля Ілліч Мечников, а сьогодні в ньому мирно плавають білі лебеді. Ще до вас може підійти сучасний господар льоху, а, дізнавшися, що ви приїхали щодо Мечникових, він може познайомити вас зі своїм дідусем Алєксеєвим, котрий, попри свій похилий вік, може розповісти, де розташовувалися господарчі споруди Мечникових: валюшня, льодовня, млин, винокурня.

Там само, в Мечниковому, на подвір’ї однієї з місцевих мешканок збрігся сарай, при будівництві якого було використано стіну з маєтку Мечникових. А нижче нього починався город господарки, де колись розташовувався великий сад. В.Н. Строєв розповів, що в цьому саду покінчив життя самогубством один з Мечникових у 1916 р. Начебто він, цей Мечников, брав участь у невдалому замаху на імператора і приїхав з С-Пб до свого маєтку. Одного дня, гуляючи садком, він побачив, що до будинку під’їхали жандарми, дістав завчасно приготовлену отруту й отруївся. Жандарми засвідчили його смерть і поїхали. Завчасно скажу, що підтвердження цій оповіді ні в газетах, ні в документах архіву нема. Натомість пізніше нам розповіли іншу версію його загибелі. Начебто цей Мечников відповідав за доставку снарядів до діючої армії, і  якось виявилося, що снаряди були меншого калібру, ніж необхідно. Він утік із армії до Панасівки. Оповідач далі розповів про те, що Мечников застрелився сам, чи то його розстріляли жандарми. Але й ця подія не підтверджена документально. Останньою поміщицею, яка згадується у як мешканка Панасівки (1898-1903 гг.), була Анастасія Андріївна Мечникова, вдова, дійсного статського радника (1836 р.н.). Однак у документах не говориться про те, що вона мешкала без сім’ї. Маєток її займав 90 десятин землі, а мешкала вона переважно на пенсію за заслуги чоловіка – 2250 карбованців.

Говорячи ж про Панасівку, слід сказати, що великого враження вона як маєток не складає, більш того, первісно це взагалі був невеликий хутір Мечникових, де розташовувався вівчарний завод, а навколишні землі використовувалися незначно. Так, для хліборобства відводилося 700 десятин, в той час як 1278 десятин було під степовими сінокосами. Продаж самого сіна приносила Мечниковим досить великі гроші, бо в інших місцях більшість степових сінокосів активно розорювалися селянами після реформи 1861 р. Селянин уважав, що основний прибуток його господарству дають зернові культури, а сінокоси йому ні до чого. Після реформи таких земель у селян було обмаль, але в 1880-ті роки землевласники почали продавати свої ґрунти селянам, або здавати їх в оренду селянським товариствам. Тоді ж і стали знищувати наші степи.

З геометричного межового плану за 1852 р.

Дача сельца Поносовка владение полковника и кавалера Ильи Ивановича Мечникова. Первое межевание было в 1781 году, данные земли входили в дачу слободы Новомлинск. В дачу сельца Поносовка входит сельцо Ивановка.

Пашни – 700 десятин, сенокоса – 182 десятин 1600 сажень, леса строевого и дровяного – 6 десятин 2300 сажень, степи – 1278 десятин 1434 сажень, под усадьбой и садом – 36 десятин 1700 сажень.              

ДАХО Ф.25, оп.38, спр.450, арк.11.