Цими днями мені довелося пробути одну добу в м. Суми і я вважаю незайвим поділитися з публікою, що читає, тими враженнями, які справило на мене місто.

Давно і дуже давно я був у м. Суми і нині, згадуючи його колишній стан, знайшов його, що воно сильно змінилося на краще. Все місто вимощене бруківкою, скрізь тротуари і навіть панелі, нерідко зустрічаються магазини з дзеркальним склом і гарною обробкою. Містечко мабуть процвітає і хоча ще не встигло цілком вибратися зі сміття та бруду, але, тим не менш, воно виглядає краще за багатьох повітових міст імперії, давніших за своїм існуванням. В індустріальному відношенні місто досить розвинене і тому здається досить жвавим, недремним. Цьому руху дуже сприяє централізація навчальних закладів (реальне училище, класична гімназія та ін.), окружний суд, світові установи та ін.

Але тип повітового міста, часів очаківських, все ще не встиг згладитися і буколічна простота вдач йде рука об руку з самовпевненим чванством багатого пана — промисловця. Високі і своєрідні палати багатія — купця стоять поруч із затишним куточком маленького павука — торговця, або ж бідного обивателя — ремісника.

Пішохід переважає над тими, що їдуть, але за те, якщо й почуэ позаду себе людина, яка йде «пади», то вже бідай біднота, тримай біля, — їде туз козирний, на тисячному рисаку і вправо і вліво з голів перехожого люду валяться шапки і висипаються низькі поклони. «Він, бач, проїхав, сам прокотив; ух! та й рисак важливий!... Нутка зазівайся — так і роздавить!.. А ти не позіхай, та тримай навколо! Невже «йому» через тебе пішки ходити! Чай, їде то «він» не на прогулянку, а по важливій справі поспішає...» Так відповість здивованому обивателю, інший обиватель, який більше його знає в чому справа і як, де має тримати себе всяка маленька людина, перед обличчям великого багатія... Велика школа життя, а наставників у цій школі — немає числа!

Є у Сумах і клуб, а у клубі даються концерти відомими артистами. При мені було розклеєно містом афіші на концерт якоїсь дівчини, яка «відома під ім’ям королеви шансонеток». Як шкода, що я мало знаю «відоме» і тому ніколи не чув про королеву шансонеток. Але все знатимемо — постарімо, на цьому я й заспокоюю себе. А має бути знаменитість — тому — королева!

Але серед усього вищезгаданого я найбільше зупиняю увагу читача на враженні, яким наділила мене будинкова церква класичної сумської гімназії. Церква вся розписана фресками олійною фарбою, роботи якогось художника, німця за походженням. Робота, що дійсно заслуговує на похвалу, як у художньому, такт і в технічному відносинах. Фрески дуже мало містять у собі фігур. Весь малюнок складений переважно з арабесок. Але з великою ретельністю і обдуманістю виконано поєднання арабесок, яким легко прочитати ідею з’єднання Старого Завіту з Новим Завітом. Внизу панелі церкви мають у собі арабески на темному тлі, часів існування скиній та храмів Соломона, далі, вище, ці арабески поступово змінюють свої форми і непомітно переходять у зображення хреста та верхівок християнських храмів, що увінчують собою весь верхній фриз панелі. Стіни гладко-блакитного тону з пілястрами на всі боки. І потім стеля є прекрасним орнаментуванням арабесок з християнської ери мистецтва. Все це відтворено з великим смаком та знанням технічного боку справи. У вівтарі на плафоні дуже добре виконана фреска: «Ісус прийдешній судить живих і мертвих». Головний недолік цієї фрески полягає у важких тонах, що втратили всю легкість зображення. Дивлячись на хмари, небо і всі інші аксесуари картини, відчуваєш і усвідомлюєш фарби; чому ілюзія зникає. Але загалом усе так добре і витончено, що не можна не сказати слова похвали всім тим, хто за участю ставився до прикраси цього храму. Дай Бог, щоб такі прекрасні роботи викликали з-поміж суспільства наслідувачів і тим самим сприяли поширенню у них храмів і церков не пишнотою злата і срібла, а благолепством високо витонченого мистецтва.