Церква Різдва Богородиці 1774 р.

Обміри та фото 1929 р.[1]

В церковному архівів збереглась «Летопись», складена в 1868 р. В ній записано: «коли збудована невідомо, але в 1763 р. існувала… В 1832 р. її ремонтували. Одночасно збудували дзвіницю і сполучили її притвором з бабинцем; дзвіницю вкрили залізом, а стіни зовні й всередині пофарбували білою олійною фарбою».

В тому ж архіві знайшлась «Книга записная… на расходы… 1767 года заведенная». За 1767–1770 рр. в ній занотовано незначні витрати. Між ними в 1769 р. записано витрати на опорядження дзвонів: «куплено посторонок на дзвони, заліза пів дванадцяти хунта. За оковку дзвонів дано циганам…».

В лютому 1770 р. записано: «стратил в подніом майстра левченского»[2]. Можна думати, що тут йде мова про запрошення церковного майстра-будівника, бо за роки 1772–1773 рр. записано витрати на купівлю майстрам ріжних продуктів. А в кінці 1775 р. занотовано: «расходы 774, 775 годов хоть и были, но были оние для постройки церкви из собственных прихожанских денег и потому на особом реестре писалися». На жаль, цей реєстр не зберігся. Але ясно, що церква в Миколаївці збудована в 1774–1775 рр., а не «невідомо коли». І будував її, певне, майстер з Левченків. Можна думати, що церква в Артюхівці 1778 р. будована цим же майстром, бо просвіти між зрубами центра й бабинця в Миколаївці й Артюхівці одної руки, вони майже тотожні за формою.

В 1774–1775 рр. церква була збудована, але не цілком опоряджена, бо в 1776-му і 1777 рр. платять «тертичникам за різання лиштовок», виплачують «майстру за шальовання». Пізніш, в 1782 році записані витрати на робітників «делившим звонницу», а в 1783 р. купують «лип дві на побивання дзвіниці». Далі витрати на будівництво записано вже в XIX ст. В 1833 р. платять на випал цегли (на підмурок під церкву). В 1834 р. купують 1000 шальовок «для починки церкви». В 1835 р. купують 8000 цвяхів «для церковной починки». А в 1836 р. виплачують майстру «за починку церкви». Отже, в ці роки в церкві наново окожуховали стіни і певно перекрили дахи. Того ж року білять церкву вапном. Нарешті, в 1848 р. купують залізо «для кровли церкви», а в 1849 р. перекривають її. В 1850 р. фарбують дах церкви і криють залізом дзвіницю. На цьому «Книга витрат» закінчується. Другої пізнішої книги в церкві не знайшлося. Таким чином, відомості, що подавала «Летопись», не зовсім вірні. Точніші відомості дає «Книга витрат», з якої ми і навели вище уривки.

Церква в Миколаївці триверха, тризрубна; притому зруб стін центральної дільниці вищий за вівтар й бабинець. Вона невелика, одинарна. План складається з чотирикутного бабинця, восьмигранного центра і шестигранного вівтаря. Корпус зрубів стін зберіг первісний вигляд, лише його обліпили приділи, паламарка, ризниця. Зруби стін – струнких пропорцій. Грані помітно звужуються догори. Сучасний вигляд верхів не відповідає первісному: їх восьмерики, верхні банясті заломи й ліхтарі – фальшиві. Всередині восьмерикам відповідають глухі ліхтарі, а восьмериків церква взагалі не мала. На даху збереглися ще рештки колишніх дерев’яних довбаних риштаків для стоку води. Перший залом бабинця зовні ніби присунутий до центральної дільниці, тоді як залом вівтаря витримує свою вертикальну вісь від зрубу стін до залому. Грані заломів вівтаря і центра – плоскі і дуже стрімко заломлені; залом бабинця має також плоскі грані, але він менш стрімкий.

В інтер’єрі первісні форми в основному не потерпіли змін. Зруб стін бабинця – чотиригранна призма спокійних пропорцій. Вгорі зруб зміцнено чотирма короткими різьбленими ригелями. Пазухи в кутках зашито похилими дощаними клинами. Вузькі грані залому починаються прямо цими ригелями. Виглядає залом доволі  високим, але спокійних пропорцій. Завершується бабинець струнким глухим ліхтарем. В західній грані – квадратової форми вікно, тепер воно (після прибудови притвору) зашито. Старі вхідні двері заціліли, але їх перенесли в дзвіницю. Внутрішній край луток з лиця оздоблено лиштовкою з рубчиків та трикутничків. Дуже ефектна форма завершення просвіту, що сполучає бабинець з центром.

Зруб стін центральної дільниці – вищий і стрункіший за зруб бабинця. Його просторе приміщення переходить у високий стрункий залом, що дуже енергійно звужує простір і переводить в стрункий ліхтар. Отже, центральна дільниця церкви теж не має восьмерика. Грані зрубу стін, орієнтовані по сторонах світу, зміцнені кожна парою ригелів; одні врубані на межі з заломом, інші – приблизно на метр нижче.

Зруб стін вівтаря, завдяки шестигранній формі плану, виглядає стрункішим за бабинець. Вгорі грані зміцнені ригелями. Тільки пазухи за західними ригелями підшито плоскими горизонтальними трикутниками